Армія

     Напевно всіх цікавить, як я попав у військовий інститут. Хоча мене це також в свій час дуже цікавило.)) Але в мене завжди було декілька варіантів. Ось декілька з них:

     1) В 2000 році, я зустрічався з дівчиною Анею в санаторії Спіранца. Вона була не тільки вродливою, розумною, а ще і спортсменкою (на відміну від мене). Анюта, якось зуміла заставити мене кожен день займатися спортом (водила на турніки, вчила підтягуватися, а бігали ми взагалі і вранці і ввечері) Одним словом я  був закоханим. А вона ні, їй потрібна була компанія щоб підтримувати себе в формі. По закінченню зміни вона мені розповідає, що в неї в Луцьку є хлопець, якого вона дуже любить, і якого вона чекає з армії. А я хто такий? - дохлячок, саме таким я був на той час. По приїзду в Луцьк я почав займатися собою: ходив на турніки, бігав постійно...

     2) Другою причиною стали мої батьки, які дуже хотіли щоб я гарно вчився, хоча напевно в кожного батьки хочуть щоб їхня дитина була самою розумною... Так ось мої весь час повторювали: "Будеш погано вчитися-підеш до армії" А саме більше чого я не люблю так це ультиматуми. В цьому відношенні я дуже неврівноважена людина... Я сказав, що піду краще в армію, оскільки це для мене ще й щось нове буде. Хоча і школу я закінчив з середнім балом 11,2.

     3) Що було третьою причиною сам не знаю напевно те, що я ні разу не був у Харкові, а до 17 років, я дуже багато поїздив по Україні. Саме так я вважав на той час. Чому в танковий??? Це для мене було чимось новим і не пов'язаним з родичами))

   Так що в 11 класі останні дві четверті я почав готуватися повним ходом до вступу у військовий інститут. А батьки з надією, що я передумаю готували мене до іншого Вишу. Я ходив до репетиторів з математики, української мови та ще якогось, вже сам не пам'ятаю... Сам був в шоці, які в мене були успіхи з вище-перерахованих предметів. Але вечорами я все рівно з друзями продовжував бігати по 5-7 км.

     Здавши всі  випускні екзамени  в школі  на 12, отримавши атестат про повну середню освіту, пішов святкувати випускний. А на наступний день після випускного я з мамою вже їхав до Харкова здавати вступні екзамени. Адже документи необхідно було здати до  30 червня.

     Тато був проти, а мені було все одно. Адже це була не та людина з якої я брав приклад. Курящий, безробітний, розчарований в житті... Як так можна жити до цих пір не розумію)) Інше діло - дідусь, якого я дуже любив і поважав. адже він стільки побачив в житті, що я сам в шоці. Стільки історій він розповів за все життя, стільки розумних фраз. Він єдиний, хто завжди підтримував мене у всьому.

     Але повернемося  до інституту. Коли я туди приїхав, одразу стало зрозуміло, що шансів поступити у мене практично немає. Але я не робкого десятка і не з тих людей, хто так просто бере і  здається. Так що з надією на краще я став готуватися до екзаменів. Оскільки в  мене було чорнобильське посвідчення  мені сказали, що я буду здавати всі екзамени по співбесіді. Всі предмети: фізика, математика, українська мова та література, англійська мова пролетіли надто швидко, та просто. З'явились перші знайомства на абітурі... всі дуже  прикольні пацани)))

      На другий день був профтехвідбір. Це щось неймовірне... Завели в навчальний клас, видали книги з тестами. Спочатку дві години без перерви ми відповідали на питання в тестах. Потім настало саме цікаве.  Включили магнітофон і 4 години слухали питання по касетному магнітофону (кожну годину заходив викладач переставляв касету і будив  тих, хто засинав) Саме більше абітурієнтів не пройшо тестування.

     Через три дні вивісили результати тестів, та списки тих хто допускається до екзаменів з фізичної підготовки.  Як ви могли здогадатися, я пройшов. Фізичну підготовку я здав не саме краще. Але до інституту я вступив. 9 липня вивісили списки хто поступив до цього дуже цікавого закладу. 11  липня ми ми поїхали на КМБ в Десну. Але це вже зовсім інша історія...